Головна стор.  Смачного!  Зичимо здоров'я!  Сторінка гумору  Оголошення  Погода  Робота  Оцінка вголос  Книга для гостей  Наша бібліотека  Цікаві події  Мистецтво
Титульна сторінка  Зміст  Розділ: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  Додатки
       Title page  Contents  Chapter: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  Appendix

Джошуа Слокам.
Навколосвітня подорож вітрильником наодинці
Купити книжку Слокама "Навколосвітня мандрівка вітрильником наодинці" можна тут

Розділ 2

Невдача в амплуа рибалки – Плани навколосвітньої подорожі – З Бостона до Глочестера – Постачання для океанського плавання – Половинка човна Дорі в якості корабельної «шлюпки» - Перехід з Глочестера до Нової Скотії – Прочуханка в домашніх водах – Серед старих друзів.

    Я провів сезон на своєму новому судні в прибережних водах на риболовлі лише для того, щоб переконатися, що не маю в достатній мірі здібностей правильно нанизати наживку на гачок. Нарешті настав час вийти в море по-справжньому. Я зважився на подорож навколо світу, і, оскільки вітер 24 Квітня 1895 був сприятливий, опівдні вибрав якір, поставив вітрило і взяв курс на вихід із Бостона, в якому «Спрей» безпечно простояв на швартових усю зиму. Шлюп помчав уперед на повних вітрилах якраз тоді, коли Боцманські дудки на кораблях висвистували полудень. Він пройшов коротким лівим галсом, а потім привівся до вітру, перекинув рангоут на лівий борт і з сильним креном повз пороми пішов на вихід із гавані. Фотограф на зовнішньому хвилерізі зі сторони Східного Бостона зафіксував на світлину, як «Спрей» проноситься повз хвилеріз і його прапор на ноку гафеля розправився на ходу. Серце шалено калатало. Мої кроки по палубі на бадьорому повітрі були легкими. Я відчув, що вороття назад немає і що повністю усвідомлюю значення свєї справи. Я мало прислухався до будь-чиїх порад, бо мав право на свою власну думку відносно всього, що стосується моря. Для того, щоб переконатися в тому, що ціла команда досвідчених моряків можуть упоратися ще гірше, ніж я один, не треба було йти далеко від бостонських доків. Там лежав викинутим на берег і розламаним навпіл величезний пароплав. А він же ж був повністю укомплектований командою, офіцерами, його проводив лоцман. Це був «Венешіан». Він розламався на прибережному рифі. Отже, у першу годину своєї самотньої подорожі я дістав доказ, що «Спрей» може впоратися краще, ніж цей повний людей пароплав, хоча б уже тому, що я на своєму шляху був уже далі, ніж він. «Сприйми як попередження та пильнуй!»- промовив я вголос до свого барка, який саме тоді, наче казковий, безшумно летів на вихід із затоки.
    Вітер посвіжішав і «Спрей» на швидкості сім вузлів обігнув маяк острова Дір. Проминувши його, шлюп узяв курс прямо на Глочестер, де він мав забезпечити себе деяким рибальським спорядженням. Хвилі, що весело танцювали вздовж Массачусетської затоки, зустріли вихід шлюпа, щоб негайно розбитися на міріади іскристих діамантів, що оточували його ніс при кожному пірнанні у хвилю. День був чудовий, сонячне світло ясне і яскраве. Кожна краплина води, викинута в повітря, перетворювалася на самоцвіт і моя посудинка, наче виправдовуючи свою назву – «Краплинка», стрімко рухалася вперед, зриваючи з моря намисто за намистом і відкидаючи їх. Багато хто бачив мініатюрні веселки над баком судна, але «Спрей» цього дня так буцав хвилю своїм носом, що такої райдуги я ніколи до того не бачив. Його ангел хранитель зійшов тоді на його борт, саме так я витлумачив це явище.
    Невдовзі кручі Наганта були на траверзі, потім залишився за кормою Марблхед. Подаль від берега йшли також і інші судна, але жодне з них не обійшло «Спрей», він летів своїм курсом. Коли ми проходили повз Норманс Во, я чув гнітюче бемкання дзвона; цей риф, на якому розтрощило шхуну «Гесперус», було пройдено майже впритул. Викинуті хвилями «кістки» затонулого судна біліли на березі неподалік. Вітер продовжував свіжішати, я приспустив нок гафеля головного вітрила, щоб полегшити стернування, тому що при незарифленому головному вітрилі я вже ледве утримував стерно. Попереду мене йшла до порту шхуна. Вона спустила вітрила і рухалася за вітром під рангоутом. Коли ми зблизилися з цим незнайомцем, я побачив, що деякі з його вітрил зірвано і шмаття парусини звисає з його такелажу, такими були наслідки шквалу.
    Я зайшов до бухточки, привабливого закутка гарної гавані Глочестера, щоб іще раз оглянути «Спрей» та зважити всі обставини подорожі та пов’язані з нею почуття. Затока була піристо-білою, коли моє судно, оповите піною, заскочило в неї. Це був мій і взагалі на флоті перший досвід заходу в порт одному. Старі рибалки побігли на причал, до якого прямував «Спрей», безсумнівно, на їхню думку, з намірами розтрощитися об нього. Я досі не розумію, як зміг не наробити лиха, мені аж у п’ятах похололо, коли я полишив штурвал, швидко преребіг на ніс і спустив клівер. Шлюп буквально крутнувся на вітер, і саме протягнувшись уперед, приклався своєю вилицею до швартовної палі навітряного рогу причалу, та так легко, що не розчавив би при цьому і курячого яйця. Нітрохи не кваплячись, я завів швартов навколо палі і судно було ошвартовано. Невеличкий натовп на причалі схвально загудів. «Ти не міг би зробити це краще, - вигукнув один старий шкіпер, - якби ти важив лише одну тонну!» І хоча моя вага на той момент складала заледве п’ятнадцяту частку тонни, я промовчав, усім своїм виглядом безтурботної байдужості, ніби промовляючи: «Не варто уваги»; декілька найкращих моряків у світі дивилися на мене і я зовсім не хотів видатися їм зеленим салагою, бо збирався затриматися у Глочестері кілька днів. Промов я хоча б слово, воно б, напевно, зрадило мене, бо я все ще був нервовий і захеканий.
    Я залишався в Глочестері близько двох тижнів, розжившися різноманітними предметами спорядження для подорожі, охоче мені там подарованими. Власники причалу, біля якого я стояв, і багатьох рибальських суден доставили на борт безліч в’яленої тріски, а також барило рибного жиру, щоб вгамовувати хвилі. Вони самі були старими шкіперами і виявили велику цікавість до моєї подорожі. Вони також подарували «Спреєві» «справжній рибальський» ліхтар, який, як я переконався, може світити довкруг на велику відстань. Справді, корабель, здатний зіштовхнутися з тим, що несе на борту такий гарний вогонь, так само здатен наскочити навіть на плавучий маяк. Багор, a pugh та підсака, без чого, як заявив один старий рибалка, не можна виходити в море, також були принесені на борт. З’явився також барабан мідяної фарби принесений з іншого боку бухти, відомий засіб проти обростання дна, який став мені в нагоді значно пізніше. Тоді я наклав два шари цієї фарби на днище «Спрея», поки він обсихав під час відпливу на твердому пляжі. Я переробив викинуте на берег Дорі на суднову шлюпку, розпилявши його надвоє по міделю і вставивши транцеву дошку з обрізаного кінця. Це напів-дорі я міг досить легко піднімати й вивалювати за борт з носу, взявши на гак за спеціально для цієї нагоди сплетений строп і скориставшись фалом для підйому гафеля. Піднімати ціле Дорі самотужки було б важко й незручно. Було очевидно, що на палубі немає вільного місця більш, ніж на половинку човна, яка, не дивлячись ні на що, краща за повну його відсутність і була достатньо великою для однієї людини. Більш того, я здогадався пристосувати свій новий плавзасіб у якості пральної машини, варто було встановити його впоперек палуби, а також у якості ванної. І насправді, в подальшому моє безпалубне дорі завоювало таку репутацію впродовж плавання, що моя прачка на Самоа ніскільки не здивувалася йому. Вона легко допетрала, що перед нею найновіший винахід, який значно перевершує усі пристрої Янкі, привезені на острови місіонерами коли б то не було, і вона просто повинна мати його. Усім, що мене турбувало на той момент, була відсутність хронометра. В новітніх навігаційних уявленнях це те, без чого моряк не зможе визначитися з курсом. І я схилився до такої ж думки. Мій старий хронометр, досить пристойний, довго не вживався. Почистити й вивірити його коштувало б п’ятнадцять доларів. П’ятнадцять доларів! З поважних причин я залишив цей годинник у будинку, де Голландець залишив свій якір. Я мав чудовий ліхтар, а леді з Бостона надіслала мені цінник на велику двопальникову каютну лампу, яка освітлювала каюту вночі і з невеличким удосконаленням використовувалася як кухонна плита вдень.
    Спорядившись, я знову був готовий до виходу в море і 7 Травня підняв вітрила. Простір для маневру був невеличкий і «Спрей» успішно пошкрябав фарбу на старій прогулянковій яхті на фарватері, яку саме шпаклювали й фарбували для літньої подорожі. «Хто заплатить за це?» - забурчали малярі. «Я розрахуюся,»- сказав я. «Хіба що грота-шкотом,» - луною відгукнувся капітан «Блюбьорд» неподалік, у такий спосіб він натякав, що я вже на відході. Мені нічого не коштувало заплатити одну десяту фунту, менше п’яти центів, за зіпсовану фарбу, але між старим «гукером» і «Блюбьорд», який прийняв мою сторону, зчинився такий галас, що первісна причина суперечки була всіма забута. У будь якому випадку, рахунку ніхто мені так і не виставив.
    У день мого відходу з Глочестера була тиха погода. Спереду по курсу, на виході «Спрея» з бухточки, уся набережна біля багатоповерхової фабрики майоріла хустками й кепками. Миловидні обличчя виглядали з вікон усіх поверхів будівлі і своїми посмішками бажали щасливого плавання. Деякі окликали мене, щоб довідатися, куди пливу, й чому сам. Чому? Коли їм здавалося, що я хочу причалити, сотні рук запрошуюче махали мені, але берег був небезпечний! Шлюп витягувався з гавані проти легкого південно-західного вітру і близько полудня пройшов мис Східний, отримавши сердечний салют – останній вияв безмежної люб’язності до себе в Глочестері. За мисом вітер посвіжішав і «Спрей», ідучи швидко й рівно, невдовзі був у видимості вогнів острова Тетчер. Звідти він узяв курс на схід по компасу, щоб пройти північніше рифу Кеш та скель Амен, а я сидів і знову й знову обмірковував питання, іще раз питав себе, чи не краще було б пройти поза рифами й скелями взагалі. Я пообіцяв усього лише обійти навколо світу, «виключаючи небезпеки моря», як пишуть у морських контрактах, але мені слід було сказати це з більшою серйозністю. Ця «чартер-парті» з самим собою здавалось би зобов’язувала мене, отже, я йшов вперед. Ближче до ночі я привів шлюп до вітру і наживив гачок на придонну рибу, на глибину тридцять морських саженів, на краю рифу Кеш. Я вдало рибалив до темноти, витягнувши на палубу три тріски, дві пікші, одного хека і, кращого за всіх, невеличкого палтуса, усі вгодовані і жваві. Це, подумалось мені, гарне місце для додаткового поповнення запасу провізії. Отож я став на плавучий якір, який повинен був тримати судно носом на вітер. Течія була південно-західна, навспак вітру, я був цілком переконаний, що вранці «Спрей» буде все ще над банкою або поблизу неї. Я підібрав свій якірний канат і підняв на такелажі свій чудовий ліхтар. Я приліг, уперше в морі наодинці, але не щоб спати, а щоб куняти й марити.
    Я десь читав про рибальську шхуну, яка як на гачок, зловила своїм якорем кита і той попотягав її на буксирі з великою швидкістю. Це було те саме, що трапилося зі мною – уві сні! Я не міг цього сну цілком позбутися. Вітер, що здійнявся, та розбурхане море перервали мій короткий відпочинок. Рвані хмари неслися на тлі місяця. Шторм насувався, вже було досить буряно. Я зарифив вітрила, потім витягнув мій плавучий якір, поставив усю парусину, яку шлюп міг нести за таких обставин, і спрямував його до маяка Монгеґан. На світанку вранці восьмого він його пройшов. Вітер був свіжий, я біг до гавані Раунд Понд, невеличкого порту на схід від Пемаквід. Там я відпочивав день, поки вітер шумів у соснах на березі. Але наступного дня погода достатньо покращала і я вийшов у море, попередньо записавши до суднового журналу усі події від мису Енн, не минаючи повного звіту про свою пригоду з китом.
    «Спрей» прямував на схід, наче на прогулянці, через спокійне море, вздовж узбережжя посеред багатьох островів. Увечері цього дня, 10 Травня, він дістався чималого острова, який для мене назавжди залишиться островом Жаб. На ньому «Спрей» був зачарований скрекотом мільйонів голосів. З острова Жаб ми перейшли до острова Пташок, який називався островом Ґаннет, або іноді – скеля Ґаннет. Його яскравий проблисковий вогонь мерехтливо освітлював спалахами палубу «Спрея», поки той ішов вздовж берега в його світлі й тіні. Звідти я взяв курс на острів Брайер, наступного дня пополудні я пройшов поміж суднами на західній рибній банці і після розмови з рибалкою на якорі, який дав мені хибний курс, «Спрей» пройшов прямо над південно-західним рифом проти найгіршої відпливної течії й опинився в гавані Вестпорт У Новій Скотії, де я колись провів вісім своїх хлопчачих років.
    Можливо, рибалка сказав «ост-тень-зюйдост», саме таким курсом я йшов, коли окликнув його, але мені почулося «ост-тень-нордост», і я відповідно змінив курс. Перед тим як він вирішив відповідати мені взагалі, він скористався оказією задовольнити свою власну цікавість, звідки я і чому, будучи один, не маю ні кішки, ні собаки. Це був перший випадок за все моє життя на морі, коли на запит інформації відповідали питаннями. Я думаю і навіть упевнений, що хлопець був нетутешній, не з острова Брайер, тому що він ховався від бризок, що хлюпали через планшир, і, зупинившися, щоб втерти обличчя, втратив гарну тріску, яку вже майже витяг на борт. Мій земляк з острова ніколи б так не вчинив. Загальновідомо, що мешканець острова Брайер ніколи не відвертається від морських бризок, є в нього риба на гачку, чи нема. Він лише пильнує свою волосінь і веде або «підсікає». Ні, хіба не бачив я свого старого друга диякона W. D _____, гарного острівного чолов’ягу, який навіть під час слухання проповіді в невеличкій церкві на схилі, виставляв свою руку над загорожею своєї лави і «блеснив» уявних кальмарів у проході між лавами на радість молоді, яка не уявляє, що для того, щоб зловити гарну рибку, потрібно мати гарну наживку, про що диякон не забував ніколи.
    Я був зачарований прибуттям до Вестпорту. Будь-який порт взагалі видався б чарівним після жахливої прочуханки, яку я отримав у шаленому південно-західному гирлі, але опинитися серед старих шкільних друзів було дійсно чудово. Було тринадцяте число місяця, а 13 – моє щасливе число – факт, засвідчений задовго до того, як доктор Нансен відплив на пошуки Північного полюсу з командою з тринадцяти чоловік. Можливо, він чув про мої успіхи в перегоні до Бразилії найбільш незвичайного судна з таким числом членів екіпажу. Я був радий бачити знову навіть камені на острові Брайер, кожен з них був мені знайомим. Невеличка крамничка за рогом, яку я не бачив тридцять п’ять років, була така само, хіба що здавалася значно меншою. Вона була вкрита все тою ж дранкою – я був певен цього; хіба не знав я цей дах, на якому ми хлопчаками ніч за ніччю полювали на шкуру чорної кішки, щоб зробити з неї пластир для убогого кульгавого чоловіка? Коли хлопці ще були хлопцями, там жив кравець на ім’я Лоурі. Свого часу він кохався на своїй рушниці. Він завжди носив порох погано запакованим у внутрішній кишені пальта. Зазвичай він тримав у роті коротку люльку-носогрійку, але в недобру мить він поклав свою запалену носогрійку до кишені з порохом. Містер Лоурі був ексцентричною людиною.
    На острові Брайер я ще раз детально оглянув «Спрей» і перевірив пази між дошками, але навіть випробування південно-західним гирлом не позначилося на стані судна. Назовні переважала погана погода й сильний супротивний вітер і тому я не поспішав огинати мис Сейбл. Я з кількома друзями сходив на невелику екскурсію до затоки Сент-Мері, старого місця наших круїзів, і повернувся на острів. Потім я відплив і наступного дня через туман та зустрічний вітер зайшов до Ярмута. В Ярмуті я провів декілька досить приємних днів, прийняв на борт трохи масла для подорожі, барильце картоплі, наповнив шість діжок водою і розташував усе під палубою. Також у Ярмуті я придбав мого уславленого штампованого годинника, єдиний хронометр, якого я мав впродовж усього рейсу. Його ціна була півтора долари, але, з огляду на пошкоджений корпус, я виторгував його в продавця за долар.


Титульна сторінка  Зміст  Розділ: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  Додатки
       Title page  Contents  Chapter: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  Appendix
Головна стор.  Смачного!  Зичимо здоров'я!  Сторінка гумору  Оголошення  Погода  Робота  Оцінка вголос  Книга для гостей  Наша бібліотека  Цікаві події  Мистецтво
Hosted by uCoz