Розділ 21

Відбуття додому – безвітряна смуга – море, покрите сарґасою – Кліверштаг рветься в шторм – Привітання від торнадо неподалік від острова Файр – Зміна плану – Прибуття до Ньюпорту – завершення круїзу в сорок шість тисяч миль – «Спрей» знову у Ферхейвені

    4 червня 1898 року «Спрей» в останній раз отримав від консульства Сполучених Штатів ліцензію, де було засвідчено його одиночне плавання навколо світу. Консул Сполучених Штатів містер Хант, перш ніж передати документ мені, вписав у нього, як це зробив і генерал Робертс у Кейптауні, короткий коментар про плавання. Цей документ, у свою чергу, було передано для зберігання до Департаменту Казначейства у Вашингтоні, Округ Колумбія.
    5 червня 1898, «Спрей» відплив до порту приписки, спочатку взявши курс до мису Хаттерас. 8 червня він ішов під прямовисним сонцем, курс його пролягав з півдня на північ, нахил сонця в той день становив 22 градуси 54 мінути, а широта, на якій перебував «Спрей», була та ж сама, як і перед полуднем. Багато людей вважають, що перебувати під прямовисним сонцем надто жарко. Це не обов’язково так. Насправді, коли на морі є бриз і хвилі, термометр показує терпиму температуру навіть прямо під сонцем. У містах і на піщаних берегах більш високих широт часто буває спекотніше.
    Тепер «Спрей» з радісним рокотом , у доброму, веселому настрої повертався додому, коли раптом він увійшов у «кінські широти» і його вітрила безвільно повисли серед штилю. Я майже забув про цю смугу штилю або розцінював її існування як міф. Зараз же вона була для мене реальністю з усіма труднощами її проходження. А втім, усе було так, як і повинно було бути, адже після всіх небезпек у морі, пилової бурі на узбережжі Африки, "кривавого дощу" в Австралії, ризику, пов’язаного з воєнними діями, коли наближався додому, якби після всього цього не було штилю на «кінських широтах», справжній досвід не був би повним. Так чи інакше, а філософський поворот думки зараз не був невчасним, інакше терпіння могло б увірватися майже при вході до гавані. Термін його випробування тривав вісім днів. Щовечора протягом цього часу я читав при світлі свічки на палубі. Вітру не було зовсім і море стало гладким і монотонним. Протягом трьох днів я бачив на горизонті під усіма вітрилами корабель. Він теж потрапив у штиль.
    Сарґаса, яка звичайно розкидана по морю пучками або дивно тягнеться за вітром вузькими смугами, тепер зібралася в великі поля і дивні морські тварини, маленькі і великі, то запливали, то випливали з заростей, найцікавішими з усіх були крихітні морські коники, яких я впіймав і привіз додому у пляшці. Але на 18 червня з південного заходу прийшов шторм і сарґаса знову розійшлася на валки і смуги.
    У цей день вітру було достатньо, навіть із надлишком. Те ж саме можна було сказати й про море. «Спрей» знаходився в самому центрі бурхливого Гольфстріму. Він стрибав над неспокійними хвилями, неначе бурий дельфін. Немов надолужуючи згаяний час, він, здавалося, сягав максимуму. Від раптового удару і натягу такелаж почав виходити з ладу. Першим не витримав гіка-шкот, а потім від гафеля відірвався верхній блок фала. Настав час брати рифи й лагодити такелаж і, отже, коли "всі руки" вийшли на палубу, я заходився робити це.
    19 червня було чудово, але на ранок 20-го налетів інший шторм, супроводжуваний зустрічними хвилями, які перекидалися навкруги і, струшуючи речі, приводили їх у велике безладдя. Саме тоді, коли я намірявся оглянути вітрило, клівер-штаг відірвався від топа щогли й упав, а разом з ним і клівер з усім такелажем, у море. Я дістав дивне відчуття, коли побачив, як падає повне вітрило, а замість нього, раптом, постав голий простір. Тим не менше, мені вистачило присутності духу, щоб негайно бути на носі й зібрати його на першій хвилі, що піднялася вгору, і витягнути його ще до того, як він розірвався або був затягнений під дно шлюпа. Із того факту, що я за три хвилини, а, може, й менше виконав таку велику роботу, я зробив висновок, що за час свого плавання я ні в якому разі не став слабкішим; так або інакше, не захворів на цингу, і зараз, будучи в декількох градусах від дому, я міг завершити плавання, думаю, без допомоги лікаря. Так, моє здоров’я було досі добрим і я міг жваво стрибати по палубі, а от чи міг я залізти на щоглу? Великий цар Нептун зараз мене суворо випробовував, адже штаг був відірваний і щогла хиталася, мов очеретинка, залазити було нелегко; але талі були встановлені і штаг був туго натягнутий від топа щогли, адже я мав для цього на борту запасні блоки і трос, і невдовзі зарифлений клівер знову йшов попереду, немов «солдат», додому. Не будь щогла на «Спреї» так міцно закріплена в степсі, сталося б те ж саме, що колись із «Джоном Уолкером», коли обірвався штаг. Добра робота при будівництві мого судна завжди мені допомагала.
    23 червня, нарешті, я стомився, стомився, стомився від несприятливих шквалів і дразливих, немов булижники, хвиль. Протягом багатьох днів я не бачив жодного судна там, де я час від часу сподівався на товариство, принаймні, шхуни. Що стосується свисту вітру в такелажу і хлюпання хвиль об борт шлюпа, то цього було достатньо на його шляху і ми не могли просуватися вперед без цього, «Спрей» і я; але зараз цього всього було так багато і тривало воно так довго! У полудень того ж дня на нас налетів із північного заходу зимний шторм. У Гольфстримі, наприкінці червня, град барабанив по «Спрею» і блискавки сипалися з хмар, це були не поодинокі спалахи, а майже безперервні потоки. Однак галсами, протягом дня і ночі я вів шлюп у напрямку берега, де 25 червня, поблизу острова Файр, він потрапив у торнадо, який годиною раніше пронісся з блискавками над Нью-Йорком, руйнуючи будівлі, розкидаючи дерева, немов тріски; навіть кораблі, які стояли в доках, зірвалися з якорів і зіштовхувалися з іншими кораблями, завдаючи великих збитків. Це був найбільший шторм за все моє плавання, але я вчасно побачив явні ознаки його наближення й зустрів його з голим рангоутом. І навіть при цьому, шлюп здригався від кожного удару і неохоче кренився аж до краю палуби; але, кружляючи навколо плавучого якоря, кинутого з носа, він випрямлявся і сміливо витримував шторм. Серед бурі я не міг робити нічого, крім як дивитися на неї, бо що є людина проти такого шторму? Я вже спостерігав один грозовий шторм неподалік мадагаскарського узбережжя, але він був не схожий на цей. Тут спалахи були довшими й удари блискавки падали в море всюди. У той час я прямував до Нью-Йорка; але коли все скінчилося, я піднявся, поставив вітрило й повернув шлюп з правого галса на лівий у напрямку до спокійної гавані, щоб обдумати справу; і так, під зарифленим вітрилом ми дісталися берега Лонг-Айленда, а в той час сидів, роздумуючи й спостерігаючи вогні прибережних суден, що зараз почали з’являтися в полі зору. Картини плавання, вже близького до завершення, закрадалися в мою голову; багато мелодій, які я наспівував знову і знову, повернулися до мене ще раз. Я впіймав себе на тому, що повторював фрагменти гімну, який часто співала мила християнка у Ферхейвені, коли я відбудовував «Спрея». Я повинен був чути ще раз і тільки раз, у глибокій урочистості, метафоричний гімн:

    "Мене кидали і гнали хвилі..."

    І знову:

    "Але досі мій маленький корабель долав своєю хоробрістю
    Шалені вітри і штормові хвилі".

    Після цього шторму я вже більше ніколи не бачив стернового з «Пінти».
    Переживання подорожі «Спрея», яка тривала понад три роки, були для мене, як читання книги, і в міру того, як я перегортав сторінки, ставало все цікавіше, аж поки я дійшов до останньої сторінки, і вона була цікавіша, ніж яка-небудь інша.
    Коли засяяло денне світло, я побачив, що море змінило свій колір з темно-зеленого на світлий. Я виміряв лотом глибину, вона становила тринадцять морських сажнів. Невдовзі після того я наблизився до берега, за кілька миль на схід від острова Файр, і, йдучи звідти з приємним бризом уздовж узбережжя, наближався до Ньюпорта. Погода після оскаженілого шторму була напрочуд гарною. Скоро після полудня «Спрей» обігнув Монтак Пойнт; Пойнт Юдіт був на траверзі з настанням темноти; наступним був Бівертейл. На своєму шляху він мав пройти ще одну небезпеку: вхід до ньюпортської гавані був замінований. «Спрей» ішов вздовж самих скель, де ні дружнє, ні вороже судно не могло пройти, якщо воно мало глибоке занурення, до того ж так він міг не турбувати сторожові кораблі, які охороняли канал. Це був труд, який потребував пильності, але так, поки він притискався до скель, де не було мін, було в достатній мірі безпечно. Коли я тихо пролітав повз сторожовий корабель, милий старий «Декстер», який я добре знав, хтось на його борту проспівав, «Там іде судно!» Я підняв ліхтар і відразу ж почув оклик, «Спрею», агов!» Це був голос друга, і я знав, що друг не буде стріляти по «Спрею». Тепер я послабив ґрот і «Спрей» відійшов від берега на світло буїв у внутрішній частини гавані. Нарешті, він безпечно дійшов до порту і там о 1:00 27 червня 1898 року кинув якір, пройшовши більше, ніж сорок шість тисяч миль навколо світу за три роки і два місяці та ще було два дні до завершення плавання.
    Чи добре почував себе екіпаж? Я мав користь від мого плавання в багатьох відношеннях. Я навіть набрав маси і важив на фунт більше, ніж коли відпливав із Бостона. Що стосується старіння, то стрілка на циферблаті мого життя повернулася назад, казали всі мої друзі, «Слокам знову молодий». І сам я почував себе молодшим років, принаймні, на десять, ніж тоді, коли я рубав перше дерево для відбудови «Спрея».
    Мій корабель також був у кращому стані, ніж коли він вирушав із Бостона в далеке плавання. Він був міцний, як горіх, і щільний, як найкращий корабель на плаву. Він не пропускав ні краплини води – ні краплини! Помпа, яка рідко використовувалася на шляху до Австралії, відтоді не використовувалася зовсім.
    Першим ім’ям, записаним до книги відвідувачів «Спрея» в рідному порту, було ім’я людини, яка завжди казала: «Спрей» повернеться». «Спрей» не був цілковито задоволений, аж поки я не провів його далі, до місця його народження, Ферхейвен, Массачусетс. Мені хотілося повернутися до місця справжнього початку, звідки, як я вже сказав, відновлювався мій вік. Отож, 3 липня з гарним вітром, красиво пританцьовуючи з радощів, «Спрей» ішов уздовж берега до Акушнет Рівер, до Ферхейвена, де я прикріпив його до кедрової палі, встромленої в річковий берег, щоб утримувати його, коли він іще спускався на воду. Підвести його ще ближче до місця його народження я не міг.
    Якщо «Спрей» не відкрив у своєму плаванні нових континентів, то це тому, що невідкритих континентів вже не було; він не шукав нових світів і не йшов, щоб потім обговорювати небезпеки моря. На море зведено багато наклепів. Якщо хтось знаходить шлях до вже відкритої землі, то це теж прекрасно, а «спрей» зробив відкриття, що навіть найгірше море не є таким жахливим для добре спорядженого корабля. Жодний король, жодна країна, жодне міністерство фінансів взагалі, не фінансувало плавання «Спрея», він сам здійснив усе, за що взявся.
    Проте, щоб мати успіх в усьому, слід із розумінням ставитися до роботи й бути підготовленим до будь-якої крайності. Коли я оглядаю свої невеликі досягнення, то бачу сумку з не дуже складними теслярськими інструментами, циновий годинник і кілька цвяшків із широкою головкою, не дуже багато, щоб посприяти справі, яка вже стала історією. Але перед усім слід врахувати кілька років вишколу, де я старанно вивчав Нептунові закони, і цих законів старався дотримуватися завжди, коли ходив морями; це було варто витраченого часу.
    І зараз, сподіваюся, не стомлюючи своїх друзів детальною науковою звітністю, теоріями або висновками, я тільки скажу, що постарався розповісти точну історію своїх пригод. Зробивши це, як воно мені вдалося, я ставлю корабель на якір, і поки що залишаю шлюп «Спрей» неушкодженим у порту.