Розділ 5

Відплиття з Гібралтару за допомогою буксира її Величності – «Спрей» міняє курс від суецького каналу до мису Горн – Переслідувані мавританськими піратами - Порівняння з Колумбом – Канарські острови – Острови Зеленого Мису – Морське життя - Прибуття в Пернамбуку - Законопроект проти бразильського уряду - Підготовка до штормової погоди в районі мису Горн.

    Понеділок, 25 серпня. «Спрей», добре винагороджений за відхилення від прямого курсу, відплив із Гібралтару. Буксир, що належав її Величності, відбуксирував шлюп з-під високого берега на вільний простір, де дув стійкий бриз. Вітрила впіймали свіжий вітер, а він щосили поніс нас до Атлантики й там швидко розпалився до шаленого шторму. Ідучи вздовж африканського узбережжя, я планував узяти курс на відкрите море, подалі від піратського гнізда, але як тільки я взяв цей курс, помітив фелюгу, яка виходила з найближчого порту і, зрештою, пішла слідом у кільватері «Спрея». Коли я розпочинав своє плавання, то взяв курс на Гібралтар, розраховуючи пройти через Середземне море, потім через Суецький канал вийти в Червоне море й так далі на Схід , але довелося йти на Захід. Змінив маршрут я під впливом капітанів, які мали великий досвід плавання в цих морях. Уздовж обох берегів було багато піратів. Я не міг проігнорувати їхню засторогу. Але тепер, все одно, я був явно посеред піратів і злодіїв. Я змінив свій курс; фелюга зробила те ж саме, обидва судна йшли дуже швидко, але дистанція між нами поступово скорочувалася. «Спрей» боровся доблесно, навіть перевершував себе; та, незважаючи на все, фелюга раз у раз наближалася. «Спрей» ніс забагато вітрил, а це було небезпечно. Я мусив брати рифи або втратити щоглу, а разом з тим утратити все, і це незалежно від піратського судна. Я мусив брати рифи, навіть якби мені довелося вступати з ним у бій за своє життя.
    Мені не потрібно було багато часу, щоб зарифити ґрот і знову встановити його – мабуть, не більше п’ятнадцяти хвилин; але фелюга за цей час так скоротила між нами дистанцію, що я вже бачив пасма волосся на головах команди - за яке, як то кажуть, Мухаммед буде тягнути лиходіїв у небеса – і вони летіли, мов вітер. Із цього я міг зрозуміти й відчути, що вони спадкові пірати. Я бачив по їхніх рухах, що вони вже готувалися завдати удару. Торжество на їхніх обличчях, однак, вмить змінилося на страх і гнів. Їхнє судно, переоснащене вітрилами, увійшло в гребінь великої хвилі. Ця одна велика хвиля миттєво, наче постріл із гармати, змінила ситуацію. Трьома хвилинами пізніше та ж сама хвиля наздогнала «Спрей» і струснула його до кожного шпангоута. У ту ж саму мить відірвався строп гіка-шкота й гік зламався недалеко від щогли, навалившись на такелаж. Імпульсивно я стрибнув до клівер-фала й миттєво спустив клівер. Переднього вітрила не стало і стерно сильно збилося під вітер, шлюп різко привівся. З тремтінням, а якусь мить таки це було, я спустив ґрот і сховав його, а також поламаний гік та все інше в каюті. Як я впорався з гіком ще до того, як вітрило було розірване, я майже не знаю; але жодний його стібок не постраждав. Я виставив клівер і, не оглядаючись довкола, швидко ступив до каюти, схопив заряджену гвинтівку й патрони; за моїми розрахунками пірат повинен був уже відновити свій курс і бути близько. Я думав, що коли побачу його, для мене буде краще, якщо дивитимусь на нього вздовж дула вогнепальної зброї. З гвинтівкою напоготові я вдивлявся у млу, але в межах милі пірата не було. Хвиля і шквал, що знесли мій гік, зовсім обезщоглили фелюгу. Я помітив її злодійську команду, деяка дюжина, або більше, боролися, щоб дістати з моря своє оснащення. Аллах очорнив їхні обличчя.
    Я йшов з комфортом під клівером і недавно поставленим форстакселем. Я з’єднав за допомогою накладок гік і акуратно згорнув вітрило на ніч. Тоді взяв курс на два румби в бік моря, враховуючи напрямок течії і хвиль у бік берега. Це дало мені ходовий вітер три румби на правий борт і постійну тягу в передніх вітрилах. Поки я усе це робив, стало темно, на палубу впала летюча риба. Я взяв її вниз для вечері, але для куховарства й навіть для того, щоб їсти вже готову їжу, не було сил. В усьому своєму житті я не пам’ятаю себе більш утомленим, ніж наприкінці того дня. Від утоми я не міг навіть спати і хитався з рухом судна десь до півночі, аж поки спромігся приготувати рибу й чай. Зараз я чітко зрозумів, так, як ніколи до цього, що подальше плавання вимагатиме палкого бажання і витривалості. 27 серпня вже не було видно ні Мавра, ні його країну, крім двох гірських вершин, які виднілися далеко на сході крізь прозоре вранішнє повітря. Коли ж зійшло сонце, то й вони, на моє велике задоволення, сховалося під серпанком.
    [Illustration: Chased by pirates.]
    Вітер, який декілька днів супроводжував мою втечу від піратів, був стійкий, але помірний, і море, хоч і котило свої довгі вали, не було незатишно грубим або небезпечним і, сидячи у своїй каюті, я ледве міг уявити, що які-небудь хвилі пробігали взагалі, таким легким був повільний, хитний рух шлюпа по хвилях. Усі бентежні занепокоєння і хвилювання зараз скінчилися, я був знову самотній, усвідомлюючи , що я в величезному морі і в руках стихій. Але я був щасливий і плавання ставало все більш цікавим.
    Колумб на Санта Марії, ідучи цим морем понад чотири сотні років перед цим, не був ні таким щасливим, як я, ні таким упевненим в успіху своєї справи. Його перші неприємності в морі почалися вже тут. Його команда примудрилася, через зраду або з якоїсь іншої причини, зламати корабельне стерно саме в той час, коли наближався, мабуть, такий же шторм, через який пройшов «Спрей»; і була незгода на «Санта Марії», невідома на «Спреї».
    Після трьох днів шквалів і нестійких вітрів я відійшов у відпочинок і сон, а шлюп тим часом з принайтовленим стерном стійко тримався на курсі.
    1 вересня, рано вранці, земля, оповита хмарами, що виростала попереду, повідомляла, що Канарські острови вже недалеко. Зміни в погоді прийшли наступного дня: грозові хмари протягнули свої руки через небо; зі сходу, судячи з усього, мав прийти шалений харматтан або з півдня шалений ураган. Кожен румб компаса загрожував диким штормом. Моя увага була зосереджена на взятті рифів і не можна було втратити жодної хвилини, бо море в той момент було збентежене, і добре, що я вів судно з відхиленням на три румби, це давало йому можливість безпечно йти над хвилями. Я мчав зараз протокою між Африкою та островом Фуертевентура, найсхіднішим з усіх Канарських островів, і тому був насторожі. О другій після полудня погода раптом покращилась, острів було видно, він був уже на траверзі по правому борту, на відстані не більше семи миль. Фуертевентура має двадцять сім сотень футів висоти і в добру погоду його видно з відстані багатьох ліг.
    Уночі вітер посвіжішав, і «Спрей» гарно біг протокою. На ранок, 3 вересня, він був на відстані двадцяти п’яти миль від усіх островів, коли настала тиша, провісниця іншого шторму, який незабаром і прийшов, несучи пил з африканського берега. Понуро завивало, шторм тривав, і хоча це не був сезон харматтану, море протягом години забарвилося рудувато-коричневим пилом. Густий пил стояв у повітрі, але вітер, зайшовши вночі з північного заходу, зніс його назад до суходолу і знову подарував «Спреєві» чисте небо. Його щогла вигиналася під сильним, стійким напором і його надуте вітрило торкалося моря, коли він кренився по самі шпігати, виявляючи ласку до хвиль. Ці горбкуваті хвилі захоплювали мене, коли підкидали мій корабель, швидко проходячи під його кіль. Це було грандіозне плавання під вітрилами.
    4 вересня, вітер, ще свіжий, дув з норд-норд оста й море здіймалося разом зі шлюпом. Близько полудня в полі зору з’явився пароплав, який перевозив худобу з Рівер Плейт. Він тримав курс на північний захід, псуючи при цьому повітря. Я просигналив йому, але не отримав відповіді. Він занурювався у зустрічну хвилю й хитався в найдивовижніший спосіб і рискав так, що можна було сказати, що біля стерна стояв дикий кастрований бичок.
    Уранці 6 вересня я знайшов три летючі риби на палубі і четверту біля переднього люка так близько, як тільки це можливо, до сковороди. Досі це був найкращий улов, який забезпечив мені розкішний сніданок та обід.
    «Спрей» увійшов у пасати й зосередився на своєму плаванні. Днем пізніше в полі зору з’явився інший такий же пароплав, розхитуючись теж, як і його попередник. На цей раз я не піднімав прапора, але отримав від нього ще гірше, бо проходив під його підвітряним бортом. Він тхнув, звичайно, сечею! І нещасна худоба, як вони ревли! Були такі часи, коли кораблі, що проходили в морі назустріч одне одному, виносили на вітер топсель і мали «gam», а на прощання стріляли з гармат; але ці старі добрі дні минули. Навряд у наші дні люди мають час розмовляти навіть у широкому океані, де новини - це новини, а щодо вітання з гармат, то вони не можуть дозволити собі навіть насипати пороху. У сучасних власників вантажних суден немає ніякої поетичної пам’яті; настало прозаїчне життя, коли ми не маємо часу побажати одне одному доброго ранку.
    Мій корабель, що біг зараз у повному ритмі пасатів, залишив мені дні для відпочинку та відновлення сил. Я використав цей час для того, щоб читати й писати або, в будь-якому разі, я знаходив роботу з такелажем і вітрилами, щоб тримати їх у повному порядку. Приготування їжі завжди робилося швидко й було невеликою справою, оскільки моє меню складалося здебільшого з летючої риби, гарячих бісквітів і масла, картоплі, кави та крем-страв, легко приготовлених.
    10 вересня «Спрей» проминув острів Святого Антоніо, розташований найдалі на північний захід з усіх острів Зеленого Мису. Підхід був на подив вірним, враховуючи те, що спостереження довготи не проводилися. Вітер, північно-східний, коли шлюп проходив повз острів, був дуже шквалистий, але я взяв достатньо рифів на вітрилах і йшов у бакштаг від узгір’я шумливого Святого Антоніо. Тоді, коли острови Зеленого Мису зникали з виду за кормою, я вдруге відчув себе самотнім мореплавцем посеред вищої самотності. Коли я спав, мені снилося, що я самотній. Це почуття ніколи не покидало мене; але, спав я чи ні, мені завжди здавалося, що я знаю позицію шлюпа, і в уяві я бачив, як моє судно йде через карту.
    Одного разу вночі, в той час, як я сидів, зачарований, у каюті, глибоку тишу розбив людський голос, що звучав поруч! Миттєво я вистрибнув на палубу, вражений, крім того, своєю можливістю говорити. Близько під підвітряним бортом, неначе мара, проходив білий барк під усіма вітрилами. Моряки на його борту тягли на мотузках, щоб їх скріпити, реї, які якраз, коли він проносився повз, перестрибнули через щоглу шлюпа. Ніхто не салютував із цього білокрилого птаха, але я чув, як хтось на борту сказав, що бачив світло на шлюпі і зрозумів, що він є рибальським судном. Тієї ночі я довго сидів на зоряній палубі, думаючи про кораблі і спостерігаючи сузір’я в їхньому небесному плаванні.
    Наступного дня, 13 вересня, великий чотирищогловий корабель пройшов на деякій відстані з навітряного борту, тримаючи курс на північ.
    Зараз шлюп швидко мчав до області депресії, і сила мусона поступово зменшувалася. Брижі на воді вказували на те, що почалася зустрічна течія. Її швидкість я оцінив десь у шістнадцять миль на день. У центрі цього потоку показник був більшим, він рухався на схід.
    14 вересня я побачив зі щогли величний трищогловий корабель, він ішов на північ. Ні цей корабель, ні той, що я його бачив учора, не були в межах сигнальної дистанції, а все ж було приємно навіть побачити їх. Наступного дня важкі дощові хмари піднялися на півдні, заступивши сонце; це була загрозлива ознака депресії. 16-го «Спрей» увійшов у ту похмуру область, де він мусив боротися зі шквалами й виснажувати себе уривчастими штилями; бо це є елементарним станом речей, який має місце на межі між північно-східними і південно-східними пасатами, де кожен вітер, у свою чергу, бореться з іншим за своє панування, він витрачає силу, кружляючи в усіх напрямках. Поглиблюючи штиль і випробовуючи чиїсь нерви і терпіння, море було кинуто в безладдя протидії і, на додачу, схвильоване течіями. І якщо в цьому стані для більшого дискоморту моряків було потрібне щось іще, то це дощ, що лив потоками день і ніч. «Спрей» боровся, піднімався й опускався на хвилях протягом десяти днів, пройшовши своїм курсом за ввесь цей час лише триста миль. Я нічого не можу сказати!
    23 вересня гарна шхуна «Нантаскет» із Бостона, яка йшла з Біа Ріве до ріве Плейт, навантажена пиломатеріалами, саме через екваторіальну штильову смугу, зустрілася зі «Спреєм», ми обмінялися з її капітаном кількома словами й вона попливла далі. Дно шхуни обросло раковинами й вона потягнула за собою рибу, яка слідувала за «Спреєм», менше забезпеченим такого роду їжею. Риби завжди слідуватимуть за оброслим кораблем. Обросла колода, що пливе за течією, має таку ж привабливість для глибоководних риб. Одним із цієї маленької зграї дезертирів був дельфін, який слідував за «Спреєм» близько тисячі миль і був задоволений шматочками їжі, яка викидалася за борт з мого столу, оскільки, будучи пораненим, він не міг мчати полювати на інших риб. Я вже звик бачити дельфіна, якого я впізнавав по його рубцях, і сумував за ним, коли він відплив у свою незаплановану екскурсію від шлюпа. Одного разу після того, як його не було кілька годин, він повернувся в компанії трьох жовтохвостів, кузенів дельфінів. Ця маленька зграя завжди трималася разом, окрім випадків небезпеки й нагулу неподалік у морі. Їхньому життю часто загрожували голодні акули, які ходили колами навколо судна, і не раз вони ледве уникали небезпеки. Мене дуже цікавив їхній спосіб утікати і я проводив години, спостерігаючи за ними. Вони кидалися врозтіч, кожен у своєму напрямку так, щоби вовк моря, акула, переслідуючи одного, загубила інших. Потім, через деякий час, вони всі поверталися й об’єднувалися під однієїю або іншою стороною шлюпа. Двічі увага їх переслідувачів була відведена сковорідкою, яку я буксирував за кормою шлюпа, вона помилково приймалася за блискучу рибу. І коли акули переверталися в свій особливий спосіб, як вони це роблять, коли пожирають свою здобич, я стріляв їм у голову.
    Здавалося, що їхнє ризиковане життя мало стосується жовтохвостів, якщо стосується взагалі. Усі живі істоти, поза сумнівом, бояться смерті. Тим не менше, деякі види, я бачив, збиваються, як ніби вони знали, що вони створені для більших риб, і хотіли завдати найменших можливих неприємностей їх викрадачам. Я бачив, з другого боку, китів, які плавали по колу навколо зграї оселедців і могутніми зусиллями збирали їх разом у вир, надаючи йому руху своїми плавниками, і коли дрібнота гарно кружляла разом, той чи інший із Левіафанів, з розкритими щелепами кидаючись через центр, набирав за один раз повний рот. Неподалік від мису Доброї Надії я бачив зграю сардин чи то інших малих риб, з якими поводилася так же само велика кількість Каваллі-риб. Не було навіть найменшої надії порятуватися від сардин, поки Каваллі кружляли й кружляли навколо, живлячись від краю маси. Було цікаво помітити, як швидко зникала дрібнота; і, хоча це повторювалося перед моїми очима знову і знову, мені важко було зрозуміти, як відбувалося захоплення окремої сардини, так спритно це робилося.
    Вздовж екваторіальної межі південно-східних пасатів повітря сильно заряджене електрикою і було багато громів і блискавок. Це було десь поруч, і я згадав, що кілька років тому американський корабель «Алерт» був знищений блискавкою. Його люди, якоюсь доброю долею, були порятовані в той же день і доставлені до Рернамбуко, де я їх тоді й зустрів.
    25 вересня, на північній широті 5 градусів і західній довготі 26 градусів, 30 мінут, я перемовлявся з кораблем «Норд Стар» із Лондона. Великий корабель був уже 49 днів у путі від Норфолка, штат Вірджінія, і прямував до Ріо, де ми зустрілися знову двома місяцями пізніше. «Спрей» уже був 49 днів у путі від Гібралтару.
    Другою моєю супутницею в плаванні була риба-меч, яка пливла поруч, показуючи з води свій високий плавець, поки я не взявся за гарпун, тоді її, неначе чорний прапор, плавець опустився і зник. 30 вересня об одинадцятій годині тридцять хвилин ранку «Спрей» перетнув екватор на 29 градусі 30 мінут західної довготи. У полудень він був на дві милі південніше його лінії. Переважно легкі південно-східні пасатні вітри, що зустріли нас на 4 градусі північної широти, надали вітрилам жорсткої повноти і шляхетно понесли через море в напрямку Бразильського узбережжя, де 5 жовтня на північ від Оленда Пойнта без подальших пригод, близько полудня він наблизився до берега й кинув якір у Пернамбукській гавані: минуло сорок днів після відплиття з Гібралтара й на борту все було добре. Чи втомився я від плавання за всі ці дні? Ні, ані трохи! Я ніколи не був у кращому стані за все своє життя і прагнув ще небезпечнішого експерименту - обігнути мис Горн.
    У звичайному для моряків житті немає нічого дивного в тому, що, вже двічі перетнувши Атлантичний океан і будучи на півдорозі від Бостона до мису Горн, я все ж опинився серед друзів. Моє рішення йти на захід від Гібралтару дозволило мені не тільки уникнути піратів Червоного моря, а й, привівши мене до Пернамбуку, дало можливість причалити до знайомих берегів. У своїх плаваннях я бував у багатьох портах Бразілії. У 1893 році мене було найнято капітаном, щоб перевести знаменитий еріксонський корабель «Дістройєр» з Нью-Йорка до Бразилії, щоб виступити проти повстанців Меллу та його партії. «Дістройєр», до речі, ніс підводну гармату величезної довжини.
    У ту ж експедицію пішов «Найктрой», судно, придбане урядом Сполучених Штатів під час війни в Іспанії і перейменоване в «Буффало». Із двох суден «Дістройєр» був у багатьох відношеннях кращим, але бразильці у своїй курйозній війні самі потопили його в Баїя. Разом із ним потонула й моя надія отримати належний мені заробіток; я міг, однак, як і раніше, спробувати його собі повернути, бо ж для мене це означає багато. Але протягом останніх двох років мінлива доля привела партію Мелло до влади, і, хоча вони були тепер законним урядом, що наймав мене, так звані "бунтівники" відчувають значно меншу зобов'язаність щодо мене, ніж я б цього бажав.
    Під час своїх візитів до Бразилії я познайомився з доктором Перера, власником і редактором газети "El Commercio Jornal", і невдовзі після того, як «спрей» благополучно пришвартувався у Аппер Топсейл Річ, доктор, великий ентузіаст-яхтсмен, прийшов до мене з візитом і наміром провести мене фарватером з лагуни до своєї сільської резиденції. Підхід до його особняка вздовж берега охоронявся його армадою, флотом суден, включаючи китайський сампан, норвезький плашкоут і дорі Кейп-Енн. Останнє із них він отримав з «Дістройєра». Доктор часто пригощав мене обідом за добрими бразильськими цінами, щоб я міг, як він казав, " salle gordo " для подальшого плавання, але він помітив, що навіть на найкращій їжі я товстішаю повільно.
   На борт було прийнято фрукти, овочі та інший необхідний для плавання провіант, 23-го жовтня я знявся з якоря й був готовий виходити в море. Аж тут я зустрів одного з невблаганних членів фракції Мелло в особі митного інспектора, який вимагав, щоби «Спрей» сплатив належний корабельний збір, незважаючи на те, що шлюп плавав з яхтовою ліцензією, яка звільняла від портових зборів. Наш консул, на мою думку, без великої дипломатії, нагадав інспекторові про цю обставину, а також про те, що це я привів «Дістройєр» до Бразилії. "О, так!", сказав увічливий інспектор: " Це ми пам'ятаємо чудово!", бо, кажучи скромно, тепер була його черга.
   Містер Лангрін, купець, щоб допомогти мені виплутатися з тих дріб’язкових труднощів, запропонував зафрахтувати «Спрей» і навантажити його порохом для Баїя, що принесло б мені чималі гроші, а коли страхова компанія відмовилася взяти на себе ризик за цей вантаж з огляду на те, що судно укомплектоване тільки одним членом екіпажу, він, беручи ризик на себе, запропонував випустити судно без страховки. Це був мені, мабуть, більший комплімент, ніж я на нього заслужив. Причина, з якої я не прийняв пропозицію відносно бізнесу та, що тоді моя яхтова ліцензія стала б недійсною, а це ввело б мене в більші витрати на портові збори, які довелося б сплачувати, ідучи навколо світу, ніж я заробив би, перевізши вантаж. Замість усього цього, інший мій старий друг, теж купець, прийшов мені на допомогу, негайно сплативши гроші.
    Перебуваючи в Пернамбуку, я скоротив гік, поламаний іще тоді, коли відходив від берегів Марокко, видаливши уламок десь на чотири фути від щогли, а також переобладнав лещата. 24 жовтня, 1895, прекрасний день навіть для днів Бразилії, «Спрей» ішов, сповнений добрим настроєм. Ідучи вздовж узбережжя зі швидкістю близько ста миль за добу, я без будь-яких подій, щоб про них варто було згадувати, 5 листопада прибув до Ріо-де-Жанейро і близько полудня, очікуючи офіційного візиту в порт, кинув якір поблизу Вілангтона. Наступного дня я енергійно добивався зустрічі з найвищим лордом адміралтейства й міністрами, щоб з'ясувати обставини, пов’язані з питанням про належну мені заробітну плату за мою службу на «Дістройєрі». Високопоставлений чиновник, з яким я зустрівся, сказав: "Капітане, ми стурбовані й пропонуємо Вам узяти корабель і, якщо Ви бажаєте його прийняти, ми надішлемо офіцера, щоб він показв Вам, де він". Я й сам дуже добре знав, де він у даний момент знаходиться. Верхівка його труби, в рівень з поверхнею води, в Баїї, більше ніж імовірно, вказувала, де він спочиває на дні. Я подякував доброму службовцеві, але відхилив його пропозицію.
    За день до свого виходу в море «Спрей», зі старими капітанами на борту, обійшов гавань Ріо. Вирішивши, для бурхливих вод Патагонії, установити на «Спреї» йолове оснащення, я розташував на кормі напівкруглі дуги для підтримки виносної бізань щогли. Старі капітани оглянули оснащення й кожен чимось поповнив його спорядження. Капітан Джонс, який був у якості мого перекладача в Ріо, дав йому якір, а один із капітанів, що плавав на пароплаві, дав до пари якірну линву. «Спрей» ніколи не зірвався з якоря, що його подарував йому Джонс, а якірна линва не тільки витримала навантаження на підвітряному березі, а й коли під час шторму в районі мису Горн «Спрей» буксирував її за кормою, вона причісувала гребені хвиль, завдяки чому вдалося усунути небезпеку того, що хвилі могли захльостувати через борт.