ГЛАВА 17
Февраль 2001 г.
СМИ.
«— Скажите, пожалуйста, почему
не вышел в эфир сюжет о митинге протеста?
— Руководство канала решило, что это
не интересно. Драки не было».
«Немецкая волна», «Радио «Свобода», БИ-БИ-СИ, другие зарубежные СМИ осветили вышеописанное происше-ствие. Но «наши» все же ближе нам.
Газета «Січеславський Край». Рубрика «Сумні події».
Статья «Безмежжя самоправців»
«У суботу, 10 лютого, у Дніпропетровську члени Української Народної Партії «СОБОР», Українського На-родного Руху, Соціалістичної Партії, громадських орга-нізацій — «Просвіти», Організації Українських Націона-лістів, Українського комсомолу не передбачали, що на собі відчують навіч грубе нехтування Конституції, інших актів, що сила зневажить права людей і силу закону.
Близько о пів на 12-ту дня, коли група патріотів, мета яких — утвердження нашої незалежної держави, почали з’являтися біля Центрального універмагу, то можна було помітити безліч людей у цивільному. Вели вони себе викликаючи, зверхньо і наче готувалися до якоїсь потаємної акції.
З пред’явленням посвідчення преси я попрохав декого з них назвати свої імена та місця праці. Але ніхто і слухати не бажав.
Друга група (теж у цивільному) стояла неподалік названих вище представників партій та громадських ор-ганізацій. Дехто в руках тримали плакати «На захист Конституції». Працювали телекамери. Коли вони від’їхали, примчав спеціально викликаний автомобіль типу «рафік». І в одну хвильку пікетувальники по одному лежали на асфальті, їх тягли до машини, силоміць запихали туди. Та й чи можна назвати пікетувальниками. Бо вимог до адміністрації Універмагу не було.
В ту ж мить зграя у цивільному накинулася на голову обласної організації «СОБОР» Володимира Цапенка. З його рук вирвали державний прапор. Били кулаками і ногами. Врешті, він отримав струс мозку, черепну травму та перелом кількох пальців, що зафіксувала медицина.
А цим часом до машини тягнули й автора цих рядків. Й нічого не допомагало. Якщо зупинена Конституція, то що важить посвідчення преси. Лише рішуче заступилася відповідальний секретар «Січеславського краю», дружина Ганна Заремба. Машина поїхала. Дивом вдалося мені діз-натися, що всіх наших людей повезли до Бабушкінського райвідділу міліції.
Убивці, грабіжники, ґвалтівники, крадії для стражів, напевно, менш небезпечні, аніж ті, хто вийшов сказати своє слово на захист законності. Бо їх усіх зразу ж кинули до камери.
А потім був суд. Чого лише не наговорили виставлені свідки! А от можна було звернути увагу на дружні бесіди з ними міліціонерів, як давніх знайомих. Та й приїхали до суду ті особи на транспорті міліції.
Затриманих судили кілька днів. Урешті, з «ураху-ванням незначних порушень», їх випустили. Лише полков-ника Віктора Таратушку покарали на 170 гривень. Мабуть, «щоб не був таким розумним».
Це перелік подій. А висновки невеселі Захочуть — Конституція стане ніщо. Захочуть — поб’ють. Треба будуть свідки… Якщо захочуть…
Де ми живемо?
Щоб змінити на краще, й добиваються патріоти.
Бо далі з заведеними порядками, з мафіозно-клановою антимораллю, грабунком народу, а фактично — геноцидом миритися уже не змога. Безмежжю самоправців люди протиставляють свій протест.
м. Січеслав
Володимир Заремба».
Примерно все так и было. И не только во время разгона именно этого, данного, пикета, а и в случаях разгона многих других аналогичных протестных акций. Что, по моему мнению, было величайшей глупостью со стороны властей. Я так и говорил представителям зару-бежных демократических институтов, в частности NDI (National Democratic Institute):
— Глупо было прибегать к противоправным действиям, чтобы разогнать один из пикетов, не отличающийся ни особой численностью, ни, какой-то, особой агрессивностью. Умнее было бы, просто, не обратить внимания, не заметить, каких-то там два десятка протестантов. А так, получилось, что своим грубым и наглым «наездом» спровоцировали шум-тарарам не только в отечественных масс-медиа, но, еще больше, в зарубежных. А если бы, просто, «не заметили», то широкие массы и не узнали бы о том, что кто-то там опять собирался и протестовал. Я уже цитировал выше одного телекорреспондента, заявившего о том, что сюжет о митинге не пошел в эфир потому, что «не интересно было. Драки не было». А тут, пожалуй-ста, перефразируя одесситов «Вам хочется драки? Их есть у меня!». Единственное, что может оп-равдать «неразумность» действий силовиков, так это то, что они, по-видимому, не ожидали проти-водействия и непокорности со стороны «гнилой интеллигенции», вышедшей протестовать. Хотели «убрать» тихо, быстро, «без шума и пыли», как говорил один киногерой. А тут такой прокол. Не получилось без шума. Этим объясняются удивление (сопротивлению), а затем, и обеспокоенность «бандюков» в штатском, кричащих друг другу: «Коля! Не получается! Как же так?! Коля! Что делать?!». Извечные вопросы русской интеллиген-ции «Что делать?» и «Кто виноват?». Хотя, думаю, что вопросы самоанализа и самокопания не волновали нападавших. Беспокоило их другое — разогнать, убрать без лишнего шума.
Газета «Лица». Статья «Как разгоняли пикет».
«Поначалу, на площадке перед центральным входом ЦУМа в субботний полдень 10 февраля сохранялось относительное спокойствие. Представители правых и левых партий, стоя поодиночке с заклеенными ртами, держали плакаты или раздавали газеты: транспарант «За Украину без Кучмы!» держали социалисты, председатель областной организации УНП «СОБОР» Владимир Цапенко держал в руках флаг Украины; Председатель областной ОУН Виктор Таратушка и его однопартийцы — с транспарантом, член УНР Иван Шулык бесплатно раздавал горожанам газеты — так внешне выглядел пикет.
Не успели телевизионщики взять интервью у предста-вителя ОУН, как на площадке обозначилась группа людей, источающих явную враждебность. О намерениях переодетых центурионов догадаться было нетрудно: они явно ждали момента, чтобы расправиться с пикетчиками.
По здравому размышлению можно было ожидать какой угодно реакции «правоохранителей», но не той, которая произошла. В мгновенье ока пикет был смят, а всех уча-стников стали заталкивать в первую попавшуюся маршрутку № 113. Дальнейшие действия стражей порядка трудно поддаются нормальной человеческой логике: «маршрутка» была заполнена людьми, и как туда могли «влезть» десяток милиционеров и более десятка пикетчиков — непонятно. Волею судеб среди задержанных оказалась и жительница пригорода, распространяющая религиозную литературу, стоявшая рядом с пикетчиками. Как говориться, и смех, и грех.
Не мудрено, что, проехав почти до перекрестка, «маршрутка» притормозила, и антикучмисты воспользовались ситуацией, чтобы «отбить» своих. Это им не удалось.
Примечательно, что происходило все это на глазах у пассажиров «маршрутки» и толпы зевак, сохранявших за-видное спокойствие. Народ, ради которого и выступили протестующие активисты, безмолвствовал…
Наталья Ляскало».
Статья «Мусора-бандиты».
«Что касается телесных повреждений у антикучмистов, то дежурный Бабушкинского РОВД заверил нашего корреспондента, что таковых у них не имеется. Однако, в этом мы сильно усомнились, посетив главу местной УНП «СОБОР» г-на Цапенко в хирургическом отделении 16-й горбольницы. Этот гражданин Украины, рискнувший выразить свою позицию, теперь находится не в лучшем состоянии. Владимир предъявил нам медицинские документы, из которых следовало, что у него черепно-мозговая травма, сотрясение головного мозга и ушиб пальца кисти. В итоге, врачи «продержат» В.Цапенко в больнице 3 недели.
То, что это действительно милиционеры, подтвержда-ется тем, что, когда из прокуратуры позвонили в Бабуш-кинский райотдел с вопросом, были ли это бандиты или действительно милиция, в райотделе подтвердили: да, действительно, милиция задержала 11 граждан.
По словам Владимира Цапенко, за всей дракой наблюдал старший офицер милиции г-н Веселый.
Алена Гарагуц».
«Наши» всеукраинские партийные лидеры, которые постоянно игнорировали наши письменные обращения, в этот раз прореагировали активно. От Матвиенко, из Киева приехал Е.Петренко, который, кстати, неплохие статьи публиковал в центральной прессе. Привез материальную помощь — 300 грн. Весьма кстати. Как раз хватило на необходимые первоочередные лекарства. Сам лидер нашей партии, как и другие оппозиционные лидеры, не оставил без внимания данный инцидент. Говорил об этом, как на многотысячных митингах в Киеве, так и в Верховной Раде. Именно на киевском митинге лидер областной организации УРП? Е.Шевченко, ветеран национал патриотического движения в Украине и соратник Л.Лукьяненко, впервые услышал мою фамилию. До этого мы не были с ним знакомы. Как он мне сказал, что, будучи в нашей столице, на многотысячном протестном митинге узнал о происшедших событиях и услышал про Цапенко, которого там назвали «Героєм Придніпров’я». В дальнейшем, представляя меня той или иной аудитории, он говорил «Цапенко Володимир Олександрович — голова Дніпропетровської обласної організації УНП «СОБОР» и «скромно» добавлял (цитировал) — «Герой Придніпров’я». Было очень неловко это слышать, а иногда хотелось рассмеяться. Но нужно было сохранять серьезную мину на лице. Ведь говорили об очень серьезных вещах — о борьбе с преступным режимом.
Помимо устных выступлений, протестов и заявлений, А.Матвиенко, выполняя свой депутатский долг, разослал множество запросов, во все «компетентные» органы, по поводу «бандитских» действий правоохранителей по от-ношению ко мне.
Реакция «силовиков» была бы смешной, если бы не пугала своей циничностью и своей аналогией с «делом Гонгадзе». Их ответы сводились к тому, что никаких вышеописанных событий, никаких нападений, избиений не было и быть не могло. Помните первую реакцию власти по «делу Гонгадзе»? Как, после длительного молчания, она заявила, что никакого майора Мельниченко в охране Президента не было, никакие записи не могли вестись и, вообще, ничего такого не было? Когда же Мельниченко сам, живьем, выступил в эфире, власть «скромно» забыла о своей первоначальной лжи. Ответственность за заведомо лживую информацию властей, естественно, никто не понес. Потому что ложь стала для кланового режима привычным инструментом общения с «массами». Вот еще один образец лживости режима.
Газета «Січеславський Край». Статья «Вигадки міліцейського чина».
«Про подію, що відбулася 10 лютого у Дніпропетров-ську, заговорив світ. Біля Центрального універмагу група людей у цивільному напала на десяток патріотів, котрі прагнули сказати своє слово протесту проти попрання Конституції і вимагала відставки високих посадовців, напала на них і здійснила звіряче побиття.
Ми моталися повсюди, шукаючи захисту від нападників у міліції. Але її не було. Згодом виявилося, що тими нападниками і була перевдягнена… міліція.
Так звані правоохоронці не лише не назвалися тоді, а стали головними свідками на судових процесах.
А ось як розцінює подію заступник міністра О.Харламов у листі від 23.02.2001, № 1079/9а на запит народного депутата Анатолія Матвієнка:
«Учасники акції своїми діями перешкоджали руху пі-шоходів, вимушуючи їх обходити пікети по проїжджій ча-стині центральної вулиці міста, що могло призвести до дорожньо-транспортної події та інших небажаних наслід-ків. На неодноразові звернення працівників міліції до учасників заходу припинити протиправні дії останні не реагували».
Лукавить автор. По-перше, пікетувальники стояли під самісінькою стінкою універмагу. Це видно з фото. По-друге, міліції не було. А люди у цивільному. Теж видно з цього фото. Ніяких (тим паче «неодноразових» звернень) не було.
«При цьому за вчинення злісної непокори працівникам міліції вісім осіб супроводили до Бабушкінського райвідділу міліції».
Учасників пікету особи в цивільному збивали з ніг, волочили по асфальту і тягли до викликаного «рафіка». Міліцейський чин, як бачимо, це приховує.
«10-го лютого лідер УНП «СОБОР» Цапенко В.О. пра-цівниками міліції не затримувався».
«Не затримувався», бо він схопився за дерево, ря-туючись від імовірних бандитів у цивільному. Його жор-стоко били ногами по голові та древком від прапора. Коли люди кинулися рятувати В.Цапенка, один з нападників кинув: «Спортсмен, наверное. Собака!». І лише після того, його відпустили.
«З’ясовано, що лише через добу, тобто 11 лютого ц.р. о 17.00 він звернувся до 16-ї Дніпропетровської міської лікарні…»
А нам думалося, що лжі є межа. Насправді ми авто-мобілем В.Цапенка відвезли до лікарні Мечнікова того ж дня. Бо він став почуватися погано. У цьому закладі йому встановили діагноз: «полі-травма», «струс мозку», забиття п’ятого пальця». Насамкінець, відповідач на-родному депутатові глаголиць:
«22 лютого 2001 року Бабушкінською районною проку-ратурою Дніпропетровська за фактом отримання тілесних ушкоджень винесено постанову про відмову про порушення кримінальної справи».
А нас лише 28-го лютого почали запрошувати до цієї прокуратури для своїх пояснень. А, виходить, уже є ві-дмова?
Так високий чин захищає своїх підлеглих.
Володимир Заремба.
Далі буде
|
