Дана книга є відображенням маленького уривку з великої хроніки політичного переслідування опозиції за часів кримінально-тоталітарного режиму, який зараз часто називають “кучмізмом”.
Події, викладені у книзі, є цілком реальними, як і персонажі, які беруть участь у них. Я можу передбачити, що хтось з дійових осіб – “негативних героїв” захоче і зможе звернутися до суду з позовом про захист своєї честі та гідності. Але кожне своє слово, кожну тезу, кожен факт кримінального та політичного бандитизму, які викриті у книзі, я зможу довести документально. Маленька частина цих доказових документів процитована у книзі. Я умисно не перевантажував потенційного читача цитуванням великої кількості офіційних паперів. Бо це було б важко читати. Але, як я вже сказав, дещо з офіційних документів викладено у книзі.
Вузькі рамки документалізму не дозволили “розгулятися” фантазії. З більшим задоволенням я б написав роман у жанрі іронічного детектива. Там можна було б пофантазувати вдосталь. У книзі “СОБОРЯНІН” цього не можна було робити. Але використовуючи свою професійну кваліфікацію філолога, перекладача, літературознавця, я намагався розчинити “офіціоз” динамікою сюжету та асоціативним рядом мислення: розвитком подій у різних часових періодах. Щоб легше і цікавіше читалося. Щоб читач зміг порівняти яка ситуація була колись, яка вона є зараз і, можливо, спрогнозувати яка вона буде у найближчому майбутньому.
Мета написання даної книги – не дати забути частинку своєї історії. Не дати забути про той бандитизм, який мав місце за часів “кучмізму”. Бо викликає занепокоєння той факт, що люди, які вірою і правдою прислуговували тому злодійському режиму і були співучасниками його злочинів, зараз ці люди б’ють себе кулаком у груди і називають себе “опозиціонерами”, “революціонерами”,
“борцями з кримінальним режимом”. І що страшно – люди цьому вірять. А це означає, що не таке вже й далеке минуле вже забуто.
- 2 -
Цього робити не можна, не можна забувати частинку своєї історії, бо у такому випадку ми не будемо мати гідного майбутнього.
А пам’ятати там є що. У мене є можливість порівняти боротьбу з режимом під час Всеукраїнської акції протесту “За Україну – без Кучми!” з подіями “помаранчевої революції”. Бо і там і там я брав активну участь і можу порівняти. Так ось можу з упевненістю сказати, що без акцій громадянської непокори, всеукраїнських акцій протесту проти кримінального режиму не відбулася б і “помаранчева революція”. Яка, до речі, зараз ще не є остаточною перемогою борців з “кучмізмом”. Бо, як сказав нещодавно в інтерв’ю на ТБ мій колега по ТВК 26-го ВО Шабанов О., я його процитую: «Во властных кабинетах наших чиновников поменялось только одно – портреты президента. Все остальное осталось по старому».
Саме Всеукраїнські акції протесту 2000 – 2001 років розхитали стовп тоталітарного режиму. Що врешті решт призвело до його падіння. Боротьба під час виборів 2004 року була неймовірно тяжкою, запеклою, це я знаю бо сам брав у ній участь, але то все ж таки була боротьба двох майже рівних сил: опозиція вже зміцніла, наростила м’язи. А у 2000 – 2001 роках не було рівної боротьби – то було відверте не тільки політичне а і фізичне знищення владою усього опозиційного, що було проти режиму тоді діючого президента. Вбивали журналістів, депутатів від опозиції, політичних активістів, фабрикували кримінальні справи, здійснювали побиття у всіх на очах не лякаючись свідків, використовували тюрми та політичний бандитизм, який влада назвала красивим словом “адмінресурс”. То був відвертий терор, направлений на знищення опозиції. І про це не можна забувати навіть в ейфорії помаранчевої перемоги, яка, як я вже сказав ще не є остаточною.
Книга публікуватиметься на нашому сайті, незабаром Вашій увазі будуть представлені її перші розділи.
